Рубіжне, 5 травня 2022: чому старший механік-водій БТР з 4-ї бригади Нацгвардії віддав життя за друга?

Чи можна почути свист снаряда і встигнути врятувати іншу людину ціною власного життя? Історія гвардійця Олександра Єфімчука – відповідь, яку важко читати, але неможливо забути. Сьогодні МВС нагадує про його вчинок, що став життям для одного та вічною пам’яттю для всіх.

Шлях до служби: від автомайстра до гвардійця

До війни Олександр був талановитим автомайстром – людиною, яка розумілася на техніці й відповідала за результат. Після початку повномасштабного вторгнення він підписав контракт із Національною гвардією України і став частиною підрозділу швидкого реагування. Службу ніс як старший механік-водій БТР у 4-й бригаді оперативного призначення. Цей вибір визначив його щоденну роботу на передовій: забезпечувати рух і маневреність бронетехніки, від чого напряму залежали життя побратимів. Раніше він лагодив автомобілі, а тепер відповідав за бронемашину під обстрілами – інший масштаб відповідальності, та та сама дисципліна і точність.

Бій за Рубіжне: вирішальна мить 5 травня 2022 року

5 травня 2022 року, під час штурму Рубіжного, Олександр керував бронетранспортером і допомагав екіпажу вибивати противника з укріплених позицій. У розпал бою почався щільний артилерійський вогонь. Почувши характерний звук підльоту, гвардієць миттєво зреагував – відштовхнув побратима в укриття й накрив його собою. Внаслідок вибуху Олександр отримав смертельні поранення, але його товариш залишився живим. Це рішення тривало секунди – наслідок назавжди.

«Щодня вшановуємо всіх загиблих унаслідок цинічного російського вторгнення», — повідомив Департамент комунікації МВС, публікуючи історію бійця у межах ініціативи «Хвилина мовчання».

Пам’ять і реакція: як розповіли про подвиг

Історію подвигу оприлюднено 16.02.2026 о 09:00 у стрічці МВС у межах рубрики «Хвилина мовчання». Відомство нагадало, що розповіді про полеглих захисників зібрані у «книзі пам’яті» органів системи МВС, де кожен може знайти відомості про Героя та дізнатися більше про його шлях. Окремо МВС закликало тих, хто знав гвардійця, поділитися деталями через форму на сайті – так зберігають імена, а також факти, що допомагають бачити війну через долі людей, які її стримали.

Наслідки для побратимів і родин

Наслідком того бою стала втрата для підрозділу і родини – Олександр до свого 28-річчя не дожив 10 днів. Водночас конкретне життя було врятовано – він врятував життя побратиму. У повідомленні МВС окремо зазначено: «У Дмитра залишилася кохана дружина», що додає людського виміру до лінії фронту, де кожна секунда вирішує долі. Суспільство реагує на такі історії щоденними вшануваннями та підтримкою сімей полеглих, а медіа фіксують імена, аби вони не зникли за цифрами війни.

• Департамент комунікації МВС оприлюднив історію бійця 16.02.2026 о 09:00 у межах рубрики «Хвилина мовчання».
• Інформацію про Героя розміщено у «книзі пам’яті» МВС, що об’єднує історії полеглих захисників.
• Офіційно відкрито можливість для свідків і близьких доповнювати відомості через форму на сайті.

Що далі: збереження історій і суспільна пам’ять

Надалі історії полеглих і надалі поповнюватимуться у відкритих джерелах МВС – це необхідно для пам’яті та документування подій. Регулярні вшанування та нагадування про особисті вчинки, як у випадку з Олександром Єфімчуком, допомагають суспільству не втратити фокус на людському вимірі війни. Логічно очікувати, що з часом база історій зростатиме, а кожна така публікація – це ще один крок до збереження правди про війну і тих, хто захищав Україну.