Ігор Ванько: від провідника до гвардійця – останній бій на Бахмутському напрямку під Спірним

Що поєднує залізничну форму і військовий шеврон? Для Ігоря Ванька ця відповідь стала життям – від цивільної професії до фронтової лінії. Історія гвардійця, чий шлях перетнувся з найгарячішими точками Київщини, завершилася в бою на сході.

До фронту: професія, служба, вибір

Ігор Ванько працював як пасажирських вагонів провідник – щоденна дисципліна рейок і відповідальність за людей сформували характер, який згодом став опорою для побратимів. У 2019-2021 роках він проходив службу в Національна гвардія України, де здобув військовий вишкіл і готовність діяти в критичних умовах. З початком повномасштабне вторгнення Ігор повернувся до строю та взяв участь у визвольних боях під Києвом – на напрямках Буча, Ірпінь та Гостомель. Після перших місяців важких боїв у грудні 2022 року, під час короткої відпустки, він одружився з Анною. Навесні 2023 року в родині народилася донечка Варвара – ще один мотив тримати стрій. Подальша служба повела його на схід, туди, де лінія фронту щодня випробовувала витривалість оборонців.

Бій під Спірним: 08 травня 2023 року

На Бахмутський напрямок Ігор прибув разом з підрозділом, виконуючи завдання оборони в умовах постійного вогневого тиску противника. 08 травня 2023 року, в районі населеного пункту Спірне, він загинув у бою, до останнього залишаючись вірним присязі. Дата, яку рідні й побратими запам’ятали назавжди, стала частиною літопису спротиву – історії людей, що впевнено тримали оборону, коли це було найскладніше.

«Щодня вшановуємо всіх загиблих унаслідок цинічного російського вторгнення. Більше про Героя – у книзі пам'яті органів системи МВС».

Пам’ять і реакції: як відгукнулися держава та суспільство

01 лютого 2026 року Департамент комунікації МВС нагадав історію Ігоря в рубриці «Хвилина мовчання» – добірці матеріалів, що зберігають імена полеглих захисників. В інформаційному ресурсі наголошується на щоденному вшануванні кожного, хто віддав життя за Україну, та на важливості фіксації їхніх біографій. Суспільство продовжує підтримувати родини загиблих і поширювати їхні історії, аби пам’ять про оборонців не розчинилася в новинах фронту. Медіа бережно передають перевірені факти й посилання на офіційні джерела, щоб уникнути спотворень та зберегти точність розповідей.

Що змінилося: фіксація імені та відкриті джерела пам’яті

Після загибелі Ігоря держава й дотичні інституції зробили кроки, що допомагають зберігати особисті історії оборонців і надавати їм публічну видимість.

• Історію бійця оприлюднено в книга пам’яті органів системи МВС – офіційному ресурсі, який об’єднує життєписи полеглих захисників.
• На сайті доступна форма для тих, хто знав гвардійця, аби додати нові підтверджені відомості чи світлини – так інформація залишається живою та повною.
• У межах щоденного вшанування МВС публікує матеріали про загиблих, послідовно нагадуючи про ціну захисту держави та про кожне ім’я.

Далі: як зберегти пам’ять і що попереду

У перспективі історії таких воїнів формуватимуть публічний архів спротиву – джерело для родин, дослідників і всіх, хто шукає правду про війну. Спогади побратимів та близьких, додані через офіційну форму, допоможуть детальніше відтворити шлях бійця та його служіння. Для родини Ігоря – Анни та їхньої донечка Варвара – це також опора пам’яті, що житиме в документах і свідченнях. Далі суспільство й надалі матиме змогу вшановувати та переказувати ці історії, зберігаючи тяглість правди про захисників України.